Права людини з інвалідністю
можна захистити, користуючись загальноприйнятими способами захисту прав людини в
середині держави. За захистом своїх прав можна звернутись до установ, що перебувають
у юрисдикції судової системи України. З точки зору захисту прав людини варто зазначити
, що в Україні існують спеціалізовані адміністративні суди, а також розроблена процедура
розгляду скарг у рамках адміністративного судочинства. Це важливо тому, що ця процедура
передбачає розгляд справ, сторонами яких є людина і державні установи, посадові
особи.
Основним документом, що
гарантує права людини в Україні, є Конституція України. У Конституції ж закріплені
і основні механізми захисту прав людини на національному рівні. Варто подивитись,
які саме права гарантує Конституція України.
Права людини в Конституції України
|
ІІ Розділ Конституції
України закріплює й гарантує основні права та свободи людини і громадянина.
·
Право людини на вільний і всебічний розвиток її
особистості (ст. 23)
·
Невід’ємне право на життя (ст. 27)
·
Право людини на повагу до його гідності (ст.28)
·
Право на свободу та особисту недоторканість (ст.
29)
·
Право на недоторканність житла (ст. 30)
·
Право на таємницю листування, телефонних розмов,
телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31)
·
Право на невтручання в приватне та сімейне життя
(ст. 32)
·
Право на свободу пересування і вільний вибір місця
проживання (ст. 33)
·
Право на свободу думки та слова (ст. 34)
·
Право на свободу світогляду і віросповідання (ст.
35)
·
Право на об’єднання у політичні партії та
громадські організації (ст. 36);
·
Право брати участь в управлінні державними справами
(ст. 38);
·
Право на мирні збори, мітинги та демонстрації (ст.
39);
·
Право на звернення до органів державної влади,
органів місцевого самоврядування (ст. 40);
·
Право кожного володіти, користуватися,
розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої
діяльності (ст. 41)
·
Право на працю (ст. 43)
·
Право на страйк для захисту своїх економічних і
соціальних інтересів (ст. 44)
·
Право на відпочинок (ст. 45)
·
Право на соціальний захист (ст. 46)
·
Право на житло (ст. 47)
·
Право на достатній життєвий рівень (ст. 48)
·
Право на охорону здоров’я (ст. 49)
·
Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля
(ст. 50)
·
Гарантування ґрунтованого на вільній згоді шлюбу,
захисту материнства, дитинства й сім’ї (ст. 51, ст. 52);
·
Право на освіту (ст. 53);
·
Гарантування свободи творчої діяльності (ст. 54)
|
Із інших важливих державних
інституцій з точки зору прав людини слід назвати Уповноваженого з прав людини. До
цього органу, як і до інших державних установ і оранізацій можна звертатись із зверненнями
(скаргами, пропозиціями, заявами) та інформаційними запитами. Розгляд звернень стосовно
прав людини є одним із першочергових завдань Уповноваженого, проте він може лише
сприяти або разом з вами домагатись відновлення в правах. Він, звісно, не приймає
таких рішень, які приймає Суд.
Важливим державним органом
є Конституційний Суд України. Він контролює дотримання норм Конституції України.
До Конституційного Суду можна звернутись за тлумаченням окремих норм Конституції
України, проте не існує процедури подання індивідуальної скарги на порушення прав
людини, передбачених Основним Законом, до Конституційного Суду.
Залежно від ситуації можна
звертатись до органів виконачої влади, до місцевих органів державної влади та місцевого
самоврядування. При цьому важливо знати, яким чином подаються звернення до органів
влади і яки чином регулюється порядок надання відповідей. Для цього, крім Конституції
України, важливо звернути увагу на Закони України «Про звернення громадян», «Про
інформацію», «Про доступ до публічної інформації».
Варто зауважити, що наразі
спеціальні можливості для забезпечення і захисту прав людей з інвалідністю на національному
рівні тільки починають формуватись. Відсутній спеціальний координуючий орган, у
більшості випадків не є доступними для використання навіть існуючі процедури.
Говорячи про захист прав
людей з інвалідністю, потрібно назвати й недержавні організації міжнародного та
національного рівня, які працюють в інтересах людей з інвалідністю. До них простіше
звернутись, аніж до органів влади, і вони можуть бути союзниками у вирішенні проблем,
пов’язаних із дотриманням прав людини з інвалідністю.
Окремі
стандарти прав людини з інвалідністю
Виходячи з того, що права людини з інвалідністю є категорією прав людини і ґрунтуються на людській
гідності та неповторності кожної особи як людської особистості, стандарти прав людей з інвалідністю базуються на тих положеннях і принципах,
які стосуються кожного індивідууму. З появою Конвенції ООН про права інвалідів виникає
можливість своєрідного проектування прав людини та основоположних свобод, економічних,
соціальних та культурних прав на ситуацію інвалідності.
Стандарти, що встановлюються Конвенцією ООН про права інвалідів, не є чимось
абсолютно новим і не створюють «нових» прав. Норми Конвенції скоріше дають тлумачення
тих особистих, політичних, соціальних, економічних та культурних прав, що належать
кожній людині. Це тлумачення дає можливість конкретизувати, які саме важливі аспекти
дотримання цих прав стосуються ситуації, коли людина має інвалідність. Проте, звісно,
не можна дати на кожну конкретну ситуацію відповідь — якими мають бути дії держави
або чи є втручання в право правомірним. Практика Комітету ООН з прав людей з інвалідністю
дозволить отримувати подібні відповіді, зважаючи на конкретні обставини і ситуації.
Конвенція ж передусім визначає в якості керівництва загальні принципи, на яких
має ґрунтуватись підхід до виміру кожного права і контролю за їх дотриманням. Як
міжнародний договір, що стосується прав людини, Конвенція має власний «каталог прав».
Загальні принципи Конвенції та загальні зобов’язання зазначені у статтях 3 та
4 цього документа.
загальні принципи та загальні
зобов’язання
Конвенція ООН про права
інвалідів
Стаття 3. Загальні принципи
«Принципами цієї Конвенції
є:
a) повага до притаманного
людині достоїнства, її особистої самостійності, зокрема, свободи робити свій власний
вибір, і незалежності;
b) недискримінація;
c)
повне і ефективне залучення та включення до суспільства;
d) повага до особливостей
інвалідів та їх прийняття як компоненту людської різноманітності та частини людства;
e)
рівність можливостей;
f)
доступність;
g) рівність чоловіків і жінок;
h) повага до таких здібностей
дітей-інвалідів, які розвиваються, і повага до права дітей-інвалідів зберігати свою
індивідуальність».
Стаття 4. Загальні зобов’язання
«1. Держави-учасниці зобов’язуються
забезпечувати й заохочувати повну реалізацію всіх прав людини й основоположних свобод
всіма інвалідами без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності (…)».
Що означають ці принципи і як виглядає каталог прав людей з інвалідністю, що
містить Конвенція? Відповідь на це дають матеріали Управління Верховного комісара
ООН з прав людини
Що означають принципи Конвенції ООН про права інвалідів?
Належна людині людська гідність означає цінність кожної людської особистості. Коли гідність людей з інвалідністю
поважають, їх досвід та погляди цінуються й формуються без боязні причинення фізичної,
психологічної або емоційної шкоди. Повага до людської гідності відсутня, коли, наприклад,
роботодавець змушує працівників з обмеженнями зору носити спецодяг з надписом «сліпий»
на спині.
(…)
Особиста самостійність означає здатність контролювати власне життя та мати свободу робити свій власний
вибір. Повага до особистої самостійності людей з інвалідністю означає, що вони на
рівні з іншими мають можливості для розумного вибору в своєжму житті, є об’єктом
мінімального втручання в їхнє приватне життя та можуть приймати власні рішення,
маючи мінімальну підтримку там, де вони її потребують. Цей принцип проходить червоною
ниткою крізь всю Конвенцію та слугує основою для багатьох свобод, які в ній прямо
визнаються, як то свобода від медичного втручання без згоди і вимога, у відповідності
до якої повинні надаватись медичні послуги на основі вільної і свідомої згоди. Виходячи
з цієї точки зору, наприклад, людині з психічними розладами слід пропонувати набір
можливих варіантів здійснення психіатричної допомоги, таких як психотерапія, консультування,
підтримка за принципом «рівний-рівному» та медикаментозне лікування, та він або
вона повинні мати свободу власного вибору, ґрунтуючись на особистих перевагах. Аналогічним
чином, людині з фізичними вадами, отриманими в результаті вибуху міни, мають бути
надані засоби та прилади, що полегшують її або його мобільність, з тим щоби він
або вона мали можливість бути максимально незалежними, наскільки це можливо.
Принцип недискримінації означає,
що всі права гарантуються кожній людині без будь-якої відмінності, виключення або
обмеження за причини інвалідності або за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови,
релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження,
майнового стану, народження, віку або будь-якої іншої обставини. Дискримінація має
місце, наприклад, у тому випадку, коли жінці не дозволяють відкрити банківський
рахунок на тій підставі, що її інвалідність не дозволяє їй управляти її грошовими
коштами. Дискримінація має місце також у тому випадку, коли чоловіку, якому запропонували
роботу після співбесіди, потім кажуть йти додому і чекати письмового підтвердження
від адміністрації, після того, як роботодавець усвідомлює, що цей чоловік страждає
на короткозорість і змушений підносити книги дуже близько до своїх очей. Повідомлення
до нього так і не приходить, і чоловік залишається без роботи. Інваліди можуть також
зіштовхуватись з кількома формами дискримінації водночас; наприклад, жінка з інвалідністю
може зіштовхнутись з дискримінацією за ознакою статі, а також за ознакою інвалідності.
Визнання принципу недискримінації в ст. 4 підкреслює важливе значення розгляду дискримінації
усіх її формах.
Рівність означає створення в суспільстві умов для поваги відмінностей, уникнення несприятливих
умов та забезпечення того, щоб усі жінки, чоловіки, дівчата та хлопці повною мірою
брали участь у житті суспільства на рівних умовах. У рівності відмовляють у тому
випадку, коли батьки дівчинки з інвалідністю вирішують, що немає сенсу витрачати
кошти на її освіту тому, що вона має інвалідність, і, незважаючи на гарні результати
її навчання, забирають її зі школи. Для забезпечення рівності іноді потрібні додаткові
зусилля, наприклад, надання допомоги людям з психосоціальними або інтелектуальними
розладами для прийняття рішень та реалізації своєї правоспособності нарівні з іншими.
Концепції повного та ефективного залучення
та включення до суспільства та доступності
означають, що суспільство як в публічному, так і в приватному вимірах організовано
таким чином, що всі люди можуть повноцінно брати участь в його житті. Повне включення
в суспільство означає, що люди з інвалідністю визнаються і цінуються як рівні учасники.
Їхні потреби розуміються як невід’ємна частина соціально-економічного порядку, а
не як «особливі». Для забезпечення повного включення є необхідною доступна, вільна
від бар’єрів фізичне та соціальне середовище. Наприклад, повне та ефективне залучення
та включення до суспільства означає, що люди з інвалідністю не виключаються із політичних
виборчих процесів через, наприклад, забезпечення інфраструктурної доступності місць
для голосування і наявність легких для розуміння та застосування процедур та матеріалів
стосовно виборів в різних форматах. З концепцією залучення і включення до суспільства
пов’язана концепція універсального дизайну, що визначається в Конвенції як «дизайн
предметів, обстановок, програм та послуг, покликаний зробити їх максимально можливою
мірою придатними для використання для всіх людей без необхідної адаптації чи спеціального
дизайну» (ст. 2 Конвенції ООН про права інвалідів). Іншими словами, на етапі дизайну
мають враховуватись потреби всіх членів суспільства для забезпечення того, щоб пізніше
не потребувалась спеціальна адаптація.
Під повагою до особливостей мається
на увазі сприйняття інших людей на умовах взаєморозуміння. Це означає також прийняття
інвалідності як компонента людської багатоманітності і частини людства. Незважаючи
на окремі очевидні відмінності, усі люди мають однакові права та гідність. Так,
наприклад, перед тим, як відїхати з автобусної зупинки, водій автобуса має надавати
хлопчику з фізичною інвалідністю достатньо часу, щоб піднятись з лавочки на зупинці,
увійти в автобус та сісти на місце. Не тільки сам водій автобуса забезпечує надання
всім користувачам якісних послуг безпечного транспорту; розклад руху автобусів також
складається з урахуванням різних факторів, включаючи потреби людей з інвалідністю
та інших користувачів громадського транспорту. Важливо зазначити , що Конвенція
спрямована на попередження не інвалідності (що є медичним підходом), а дискримінації
за ознакою інвалідності. Кампанії з попередження аварій та нещасних випадків та
з заохочення безпечних пологів та материнства мають актуальне значення для безпеки
та здоров’я суспільства. Однак коли подібні кампанії заохочуються в контексті інвалідності,
в інвалідності вбачається негативне явище, а увага відволікається від поваги до
відмінностей та багатоманітності, а також від боротьби с дискримінацією, а саме
це є головним аспектом правозахисної моделі.
Ці загальні принципи складають основу Конвенції та мають центральне значення
для спостереження за здійсненням прав людей з інвалідністю.
|
Права людей з інвалідністю,
що їх гарантує Конвенція ООН про права інвалідів
Конвенція про права інвалідів є обширною міжнародною угодою про права
людини, що охоплює увесь спектр громадянських, культурних, економічних,
політичних і соціальних прав. У Конвенції не встановлюються нові права людей
з інвалідністю; замість цього в ній розкривається розуміння того, що
означають існуючі права людини для людей з інвалідністю, та уточнюються
зобов’язання держав-учасниць із захисту та заохочення цих прав. З метою
створення сприятливих умов для здійснення прав людьми з інвалідністю до
Конвенції включені також статті, що стосуються просвітницько-виховної роботи,
доступності, ситуацій ризику та надзвичайних гуманітарних ситуацій, доступу
до правосуддя, індивідуальної мобільності, абілітації та реабілітації, а
також статистики та збору даних.
Статті 10–30 охоплюють права, гарантовані людям з інвалідністю:
Стаття 10 Право на життя
Стаття 11 Ситуація ризику та
надзвичайні гуманітарні ситуації
Стаття 12 Рівність перед законом
Стаття13 Доступ до правосуддя
Стаття 14 Свобода та особиста
недоторканість
Стаття 15 Свобода
від катувань і жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів
поводження чи покарання
Стаття 16 Свобода від
експлуатації, насилля та наруги
Стаття 17 Захист особистої
цілісності
Стаття 18 Свобода пересування та
громадянство
Стаття 19 Самостійний спосіб життя
й залучення до місцевої спільноти
Стаття 20 Індивідуальна
мобільність
Стаття 21 Свобода висловлення
думки та переконань і доступ до інформації
Стаття 22 Недоторканість
приватного життя
Стаття 23 Повага до дому та сім’ї
Стаття 24 Освіта
Стаття 25 Здоров’я
Стаття 26 Абілітація та
реабілітація
Стаття 27 Праця та зайнятість
Стаття 28 Достатній життєвий
рівень та соціальний захист
Стаття 29 Участь у політичному та
суспільному житті
Стаття 30 Участь
у культурному житті, проведені дозвілля й відпочинку та заняттях спортом
|
Рівність і недискримінація, рівність перед законом. Самостійний
спосіб життя і включенння до громади
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 5. Рівність і недискримінація
1.
Держави-учасниці визнають, що всі особи рівні перед законом
і за ним та мають право на рівний захист закону та рівне користування ним без будь-якої
дискримінації.
2.
Держави-учасниці забороняють будь-яку дискримінацію за
ознакою інвалідності й гарантують людям з інвалідністю рівний і ефективний правовий
захист від дискримінації на будь-якому грунті.
3.
Для заохочення рівності усунення дискримінації держави-учасниці
вживають усіх належних заходів для забезпечення розумного пристосування.
4.
Конкретні заходи, необхідні для прискорення чи досягнення
фактичної рівності інвалідів, не вважаються дискримінацією за змістом цієї Конвенції.
Стаття 12 Конвенції ООН про
права інвалідів, гарантуючи право на рівність
перед законом, «… вимагає зокрема, виключення інвалідності в якості обґрунтування
для позбавлення будь-кого правоздатності, наприклад, через усунення практики призначення
опікунів, які приймають рішення від імені людей з інвалідністю, та надання замість
цього підтримки, щоб вони мали можливість приймати свої власні рішення».
Норми, передбачені іншими окремими міжнародними угодами,
які є чинними в Україні
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних
свобод
Стаття 14
«(…) Користування правами та свободами, визнаними у цій Конвенції,
має бути забезпечене без будь-якої дискримінації за будь-якою ознакою —
статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань,
національного чи соціального походження, належності до національних
меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».
Протокол № 12 до Європейської Конвенції про захист прав та основних
свобод
«(…) Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується
без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад, за ознакою статі, раси,
кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань,
національного чи соціального походження, належності до національної
меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою (...)».
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права
Стаття 2
«1. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується
поважати і забезпечувати всім перебуваючим у межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри,
статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального
походження, майнового стану, народження чи іншої обставини (...)».
Стаття 3
Встановлює «... рівне для чоловіків і жінок право користування всіма
громадянськими і політичними правами, передбаченими в цьому Пакті».
Стаття
26
«Усі люди є рівними перед законом
і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону
У цьому відношенні всякого роду
дискримінація має бути заборонена законом, і закон повинен гарантувати всім особам
рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: раса,
колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи
соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини».
Конвенція ООН про права
дитини
Стаття 2
«1. Держави-учасницi поважають i забезпечують усi права, передбаченi цiєю Конвенцiєю,
за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикцiї, без будь-якої дискримiнацiї
незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань,
нацiонального, етнiчного або соцiального походження, майнового стану, стану здоров'я
i народження дитини, її батькiв чи законних опiкунiв або яких-небудь інших обставин.
2. Держави-учасницi вживають всіх необхiдних заходiв для забезпечення захисту
дитини вiд усiх форм дискримiнацiї або покарання на пiдставi статусу, дiяльностi,
висловлюваних поглядiв чи переконань дитини, батькiв дитини, законних опiкунiв чи
iнших членiв сiм'ї».
Контрольні запитання для аналізу правових положень та
практики
Þ
Чи однаково рівно захищає закон людину, яка має інвалідність,
та іншу людину, яка не має інвалідності? Якщо різниця є, то в чому цей захист більший
або менший?
Þ
Чи в рівних умовах перебуває людина, яка має інвалідність,
з будь-якою іншою людиною у користуванні правами? Чи існують суттєві перепони для
людини, яка має інвалідність, в ознайомленні з нормами законодавства?
Þ
Які належні заходи застосовує держава для забезпечення
розумного пристосування з метою заохочення рівності та ліквідації дискримінації?
Право на життя
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 10. Право на життя
«Держави-учасниці знову підтверджують невід'ємне право кожної людини
на життя й уживають усіх необхідних заходів для забезпечення його ефективного здійснення
інвалідами нарівні з іншими».
Норми, передбачені іншими окремими міжнародними угодами, які є
чинними в Україні
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод
Стаття 2 Право на життя
«1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно
позбавлено життя (…)».
Дуже важливе значення
мало прийняття Протоколів № 6 та 13 до Європейської Конвенції, що
повністю скасували смертну кару.
Міжнародний пакт про громадянські
і політичні права
«1. Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. (…)».
Контрольні запитання для
аналізу правових положень та практики
Þ
Чи визнаються та чи захищаються в законодавстві права
людей з інвалідністю на життя та виживання на рівні з іншими?
Þ
Чи застосовується до людей з інвалідністю свавільне позбавлення
життя?
доступ до правосуддя
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 13
«1. Держави-учасниці цієї
Конвенції забезпечують інвалідам нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя,
зокрема, передбачаючи процесуальні та відповідні вікові корективи, які полегшують
виконання ними своєї ефективної ролі прямих та опосередкованих учасників, у тому
числі свідків, на всіх стадіях юридичного процесу, зокрема, на стадії розслідування
та інших стадіях попереднього провадження.
2. Щоб сприяти забезпеченню
інвалідам ефективного доступу до правосуддя, держави-учасниці сприяють належному
навчанню осіб, які працюють у сфері здійснення правосуддя, зокрема, в поліції та
пенітенціарній системі».
Норми, передбачені іншими окремими міжнародними угодами, які є
чинними в Україні
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних
свобод
Стаття 6
Право на справедливий
суд
«1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж
розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить
спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість
будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (…)».
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення
має щонайменше такі права:
a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для
нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;
b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого
захисту;
c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу
захисника, вибраного на власний розсуд, або — за браком достатніх коштів для оплати
юридичної допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають
інтереси правосуддя;
d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх
допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах,
що й свідків обвинувачення;
e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді,
або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача».
Право на ефективний засіб
юридичного захисту
«Кожен,
чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний
засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було
вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Міжнародний пакт про громадянські
і політичні права
Стаття 14
«1. Усі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді
будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його
права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний
розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі
закону (…).
3. Кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого
йому кримінального обвинувачення як мінімум на такі гарантії на основі цілковитої
рівності:
а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він
розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення;
b) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту і спілкуватися
з обраним самим ним захисником;
с) бути засудженим без невиправданого зволікання;
d) бути засудженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом
обраного ним захисника; якщо він не має захисника, бути повідомленим про це право
і мати призначеного йому захисника в будь-якому разі, коли інтереси правосуддя того
вимагають, безплатно для нього в будь-якому такому випадку, коли у нього немає достатньо
коштів для оплати цього захисника;
е) допитувати свідків, які дають проти нього показання, або мати право на те,
щоб цих свідків було допитано, і мати право на виклик і допит його свідків на тих
самих умовах, які існують для свідків, що дають показання проти нього;
f) користуватися безплатною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови,
використовуваної в суді, або не говорить цією мовою;
g) не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання
себе винним (…)».
Контрольні запитання для аналізу правових положень та
практики
Þ
Як держава забезпечує людям з інвалідністю на рівні з
іншими ефективний доступ до правосуддя?
Þ
Які для цього передбачені процесуальні та відповідні віку
корективи?
Þ
Як зазначені корективи полегшують ефективне виконання
людьми з інвалідністю своєї ролі безпосередніх та опосередкованих учасників, включаючи
роль свідка, на усіх стадіях, включаючи стадію розслідування та інших стадіях попереднього
провадження?
Þ
Яким чином держава заохочує належну підготовку осіб, які
працюють у сфері відправлення правосуддя, включаючи співробітників правоохоронних
органів та установ пенітенціарної системи?
Свобода та особиста недоторканість
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 14 Конвенції ООН
про права інвалідів гарантує право на свободу та особисту недоторканість нарівні з іншими.
Інвалідність не може бути підставою для позбавлення волі. Під місцями позбавлення
волі розуміються не тільки установи виконання покарань, але й психіатричні та інші
заклади, де свобода фактично є обмеженою. Дотримання цього стандарту передбачає,
зокрема, контроль за тим, щоб ніхто не був поміщений до психіатричних та інших закладів
за причиною інвалідності, включаючи психіатричні та розумові вади, без вільної та
усвідомленої згоди.
Норми, передбачені іншими окремими міжнародними угодами, які
є чинними в Україні
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних
свобод
Стаття
5
Право
на свободу та особисту недоторканість
«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути
позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої
законом (…).
3. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для
нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти
нього (…)».
Міжнародний
пакт про громадянські і політичні права
Стаття 9
«1. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може
бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено
волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом
(…).
Контрольні запитання для аналізу правових положень та
практики
Þ
Які дії застосовуються державою для забезпечення, щоб
усі особи з усіма формами інвадіності користувались правом на свободу і особисту
недоторканість і щоб ніхто не був позбавлений свободи за ознакою інвалідності?
Þ
Якими є законодавчі та інші дії, що застосовуються для
забезпечення того, щоби люди з інвалідністю, позбавлені волі, забезпечувались необхідним
розумним пристосуванням і користувались тими самими процесуальними гарантіями, що
й інші особи, для повного користування правами і свободами?
Свобода
від катувань та жорстоких, нелюдських або ТАКИХ, ЩО принижуюТЬ гідність, видів поводження
і покарання. Свобода від експлуатації,
насилля та наруги
Конвенція ООН про права інвалідів
У Статті 15 Конвенції
ООН про права інвалідів зазначено, що «Ніхто не повинен піддаватися катуванням
або жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують його гідність, поводженню або
покаранню (…)». Особливо наголошується в цій статті, що «(…) жодна особа не повинна
без власної вільної згоди піддаватися медичним чи науковим дослідам (…)».
Стаття 16 Конвенції ООН про
права інвалідів зобов’язує державу вживати
всіх заходів, щоб людина з інвалідністю була захищена як удома, так і поза ним від
усіх форм
експлуатації, насилля та наруги, зокрема, від тих аспектів, які мають гендерне підґрунтя.
Цей стандарт накладає позитивний
обов’язок на державу вживати усіх заходів для надання у разі потреби належної допомоги
і підтримки сім’ям людей з інвалідністю. Послуги та допомога повинні надаватись
з урахуванням особливостей віку, статі і фактора інвалідності.
На державу покладається обов’язок
забезпечити, щоб
усі установи та програми, призначені для обслуговування інвалідів, перебували під
ефективним наглядом з боку незалежних органів.
У разі, якщо людина з інвалідністю
стала жертвою експлуатації, насилля чи наруги, держава повинна вжити «…усіх належних
заходів для сприяння
фізичному, когнітивному та психологічному відновленню, реабілітації та соціальній
реінтеграції інвалідів (…)».
Такі відновлення та реінтеграція відбуваються у середовищі, що сприяє
зміцненню здоров'я, благополуччя, самоповаги, гідності та самостійності відповідної
особи і здійснюються з урахуванням потреб, зумовлених віково-статевою специфікою.
Для забезпечення цього права держава приймає «… ефективні законодавство
та стратегії, зокрема, орієнтовані на жінок і дітей, для забезпечення того, щоб
випадки експлуатації, насилля та наруги стосовно інвалідів виявлялися, розслідувалися
та в належних випадках переслідувалися».
Норми, передбачені іншими окремими міжнародними угодами,
які є чинними в Україні
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод
Стаття 3
Заборона катування
«Нікого не може бути піддано
катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».
Стаття 4
Заборона рабства і примусової праці
«1. Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані.
2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю
(…)».
Міжнародний
пакт про громадянські і політичні права
Стаття 7
«Нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому
гідність поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної
згоди піддано медичним чи науковим дослідам».
Стаття 8
«1. Нікого не можуть держати в рабстві: рабство і работоргівля забороняються
в усіх їх видах.
2. Нікого не можуть держати в підневільному стані (…)».
Контрольні запитання для аналізу правових положень та
практики
Þ
Які дії застосовуються для дієвого захисту людей з інвалідністю
від медичних або наукових дослідів без їх добровільної та усвідомленої згоди, включаючи
людей з інвалідністю, які потребують допомоги у здійсненні ними своєї правоздатності?
Þ
Чи включені інтереси людей з інвалідністю до національних
стратегій та механізмів попередження катувань?
Свобода пересування та громадянство.
Індивідуальна мобільність
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 18 Конвенції ООН
про права інвалідів, гарантуючи свободу пересування, право вибору місця проживання та
громадянство, говорить, зокрема, про те, що право набувати й змінювати громадянство
не може бути обмежене за причини інвалідності. Не можна позбавити громадянства довільно,
в тому числі за причиною інвалідності.
Інвалідність не може бути
причиною перешкод до отримання документів, що підтверджують громадянство, чи інших
документів, що посвідчують особу, володіти такими документами й користуватися ними
чи використовувати відповідні процедури, наприклад, імміграційні, які можуть бути
необхідні для полегшення здійснення права на свободу пересування.
Людина з інвалідністю
нарівні з іншими має право залишати будь-яку країну, зокрема, власну, не може бути
позбавлена права на в’їзд до власної країни.
Ця стаття Конвенції також
забезпечує право дитини з інвалідністю бути зареєстрованою відразу після народження.
Не повинно бути перешкод і мають бути гарантії отримання дитиною з інвалідністю
з моменту народження імені, набуття громадянства. Наскільки це можливо, повинно
бути забезпечене право дитини знати своїх батьків і право на їхню турботу (контакт
з ними).
Конвенція ООН про права
інвалідів
Стаття 20
«Держави-учасниці вживають ефективних заходів для забезпечення індивідуальної
мобільності інвалідів з максимально можливим ступенем їхньої самостійності (…)».
Норми, передбачені іншими окремими міжнародними угодами,
які є чинними в Україні
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод
Стаття 2 Протоколу № 4
«(…) Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право
вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території (…).
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною».
Міжнародний
пакт про громадянські і політичні права
Стаття 12
«1. Кожному, хто законно перебуває на території будь-якої
держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода
вибору місця проживання.
2. Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну (…).
4. Ніхто не може бути свавільно позбавлений права на в'їзд у свою власну країну».
Стаття 13
«Іноземець, що законно перебуває на території будь-якої держави-учасниці цього
Пакту, може бути висланий тільки на виконання рішення, винесеного відповідно до
закону, і, якщо імперативні міркування державної безпеки не вимагають іншого, має
право на подання доводів проти свого вислання, на перегляд своєї справи (…)».
Конвенція ООН про права дитини
Стаття 7
«1. Дитина має бути зареєстрована зразу ж пiсля народження i з моменту народження
має право на iм'я i набуття громадянства, а також, наскiльки це можливо, право знати
своїх батькiв i право на їх піклування».
Дещо специфічні права щодо цього надаються Конвенцією
ООН про права дитини. Стаття 10 Конвенції гарантує «(…) право дитини
та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну»
з метою воз’єднання сім’ї; стаття 11 захищає дитину від незаконного переміщення
і неповернення дітей із-за кордону.
Контрольні запитання для аналізу правових положень та
практики
Þ
Чи вживає держава всіх необхідних заходів для забезпечення
індивідуальної мобільності людей з інвалідністю, у тому числі шляхом:
-
сприяння індивідуальній мобільності людей з інвалідністю
в обраний ними спосіб, в обраний ними час за доступною ціною?
-
полегшення доступу людей з інвалідністю до якісних засобів,
що покращують мобільність?
-
навчання людей з інвалідністю і персоналу, що працюють
з ними, спеціальним навичкам мобільності?
-
заохочення підприємств, що займаються виробництвом засобів,
що полегшують мобільність, пристроїв та допоміжних технологій, до врахування всіх
аспектів мобільності?
Свобода виСЛОВЛення ДУМКИ ТА
ПЕРЕКОНАНЬ і доступ до інформації
Конвенція ООН про права інвалідів
Відповідно
до ст. 21 Конвенції ООН про права інвалідів, «Держави-учасниці вживають усіх належних
заходів для забезпечення того, щоб інваліди могли користуватися правом на свободу
висловлення думки та переконань, зокрема, свободу шукати, отримувати й поширювати
інформацію та ідеї нарівні з іншими, користуючись за власним вибором усіма формами
спілкування, визначеними в ст. 2 цієї Конвенції (…)».
Свобода висловлення
думки та переконань, а також доступ до інформації для людини з інвалідністю мають,
звичайно, той самий зміст, як і для кожної людини. Однак здійснення цього права
є можливим лише за умови особливих зусиль з боку держави, оскільки людині з інвалідністю
потрібні додаткові умови. При цьому треба враховувати стан здоров’я, особливості
захворювань, наявність та рівень функціональних обмежень тощо.
Норми, передбачені іншими окремими міжнародними угодами,
які є чинними в Україні
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод
Стаття 10
Свобода вираження поглядів
«Кожен має право на свободу
вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати
і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно
від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності
радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств».
«Право
на свободу вираження поглядів є не лише наріжним каменем демократії, але й передумовою
здійснення багатьох інших прав і свобод, які гарантує Європейська конвенція. Оскільки
це право наділене великою значимістю, багато справ, у яких було встановлено критерії
тлумачення принципів Конвенції, були пов’язані зі статтею 10».
Міжнародний пакт про громадянські
і політичні права
Стаття 19
«1. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів.
2. Кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає
свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від
державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження
чи іншими способами на свій вибір (…)».
Контрольні запитання для аналізу правових положень та
практики
Þ
Чи держава надає людям з інвалідністю інформацію, призначену
для широкого загалу, в доступних форматах та з використанням технологій, що враховують
потреби людей з різними формами інвалідності? Якщо так, то чи надається така інформація
своєчасно та без додаткової оплати?
Þ
Чи сприяє держава вживанню в офіційних стосунках мови
жестів, шрифту Брайля, інших доступних способів, методів і форматів спілкування
з огляду на потреби людей з інвалідністю?
Þ
Чи держава заохочує приватні підприємства, що надають
послуги широкому загалу, до надання послуг в доступних і прийнятних для людей з
інвалідністю форматах?
Þ
Чи державою заохочує засоби масової інформації, включаючи
такі, що надають інформацію через Інтернет, до перетворення своїх послуг на доступні
для людей з інвалідністю?
Þ
Чи визнає держава мову жестів та чи заохочує її використання?
Недоторканість приватного життя,
повага до особистої та психічної цілісності на рівні з іншими та повага до житла
та сім’ї. Самостійний спосіб життя і включеність до місцевої громади
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 22:
«1. Незалежно від місця проживання чи житлових умов жодний інвалід
не повинен наражатися на довільне чи незаконне посягання на недоторканість його
приватного життя, сім’ї, житла чи листування та інших видів спілкування або на незаконні
нападки на його честь і репутацію.
Інваліди мають право на захист закону від таких посягань чи нападів.
2. Держави-учасниці охороняють конфіденційність відомостей про особу,
стан здоров’я та реабілітацію інвалідів нарівні з іншими».
Стаття 17
«Кожний інвалід має право на повагу до його фізичної та психічної
цілісності нарівні з іншими».
Стаття 23 Конвенції ООН про права інвалідів захищає від дискримінації
«(…) стосовно свободу шукати, отримувати й поширювати інформацію та ідеї інвалідів
у всіх питаннях, що стосуються шлюбу, сім’ї, батьківства, материнства та особистих
взаємин (…)».
При цьому держава має намагатись забезпечити, щоб «(…) a) визнавалося
право всіх інвалідів, які досягли шлюбного віку, укладати шлюб і створювати сім’ю
на підставі вільної та повної згоди тих, хто одружується; b) визнавалися права людей
з інвалідністю на вільне й відповідальне прийняття рішень про кількість дітей та
інтервали між їх народженням і на доступ інформації, що відповідає їхньому вікові,
та до освіти в питаннях репродуктивної поведінки та планування сім’ї, а також надавалися
засоби, які дають їм змогу здійснювати ці права; c) інваліди, зокрема, діти, нарівні
із іншими зберігали свою фертильність (…)».
Держава поважає і забезпечує права і обов’язки людей з інвалідністю
«(…) стосовно опікунства, піклування, опіки, усиновлення дітей чи аналогічних інститутів,
коли ці поняття є в національному законодавстві (…)», враховуючи те, що «(…) в усіх
випадках першочергове значення мають вищі інтереси дитини». До позитивних обов’язків
держави належить надання допомоги під час виконання ними своїх обов’язків з виховання
дітей.
Велика увага приділяється дітям з інвалідністю. Держава взяла на себе
зобов’язання таким чином забезпечувати дітей та їх сім’ї інформацією, послугами
та підтримкою, щоб їхні права реалізовувались на рівні з іншими та не допускались
«(…) приховування дітей-інвалідів, залишення їх, ухиляння від догляду за ними та
сегрегації їх (…)».
Держава повинна забезпечити, щоб дитина з інвалідністю не розлучалась
з батьками, «(…) за винятком випадків, коли піднаглядні судові компетентні органи
відповідно до застосовних законів та процедур визначають, що таке розлучення є необхідним
з огляду на вищі інтереси дитини (…)». У будь-якому випадку інвалідність дитини,
обох або одного із батьків не може бути причиною розлучення дитини з батьками.
Стандарт, що встановлює Стаття 23 Конвенції, передбачає зобов’язання
держав-учасниць у випадку, «(…) коли найближчі родичі не в змозі забезпечити догляд
за дитиною-інвалідом, докладати всіх зусиль для того, щоб організувати альтернативний
догляд за рахунок залучення більш дальніх родичів, а у випадку відсутності такої
можливості – за рахунок створення сімейних умов для проживання дитини в місцевій
спільноті».
Стаття 19 Конвенції ООН
про права інвалідів спрямована на те, щоб забезпечити можливість для людини з інвалідністю
на рівні з іншими жити у звичайних місцях проживання і не бути змушеними або зобов’язаними
проживати в якихось визначених житлових умовах. Це означає, що спеціалізовані заклади,
відокремлені від звичайного місця проживання, можуть існувати лише у якості виключення.
Передусім потрібно забезпечити можливості проживати і користуватись усіма послугами
всередині місцевої громади нарівні з іншими.
Держава повинна забезпечити
усе необхідне для включення людини з інвалідністю у звичайні суспільні процеси і
залучення її до місцевої спільноти. Для цього держава повинна забезпечити доступність
об’єктів та послуг колективного користування, за необхідності забезпечити індивідуальний
підхід, надання послуг вдома або інші способи організації допоміжних послуг на рівні
місцевої громади.
Норми, передбачені іншими окремими міжнародними угодами,
які є чинними в Україні
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод
Стаття 8
Право на повагу до приватного
і сімейного життя
«1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого
житла і кореспонденції (…)».
Стаття 12
Право на шлюб
«Чоловік і жінка, що досягли
шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї (…)».
Міжнародний пакт про громадянські
і політичні права
Стаття 17
«1. Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте
і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла
або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію
(…)».
Стаття 23
«(…) 2. За чоловіками і жінками, які досягли шлюбного віку, визнається право
на одруження і право заснувати сім'ю (…)».
Конвенція ООН про права
дитини
Преамбула
«Держави — сторони цієї Конвенції (…) впевнені в тому, що сім'ї як основному осередку суспільства і природному
середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути
надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе
зобов'язання в рамках суспільства, визнаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно
зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння, вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного
життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації
Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності
і солідарності (…)».
Стаття 5
«Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків
і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим
звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним
чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав
і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються».
Стаття 9
«1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками
всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим
рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення
необхідне в якнайкращих інтересах дитини (…)».
Стаття 18
«1. Держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити
визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання
і розвиток дитини (…).
2. З метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій
Конвенції, Держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу
у виконанні ними своїх обов'язків з виховання дітей (…)».
Стаття 16
«1. Жодна дитина не може бути об'єктом свавiльного або незаконного втручання
в здiйснення її права на особисте i сiмейне життя, недоторканнiсть житла, таємницю
кореспонденцiї або незаконного посягання на її честь i гідність (…)».
Контрольні запитання для аналізу правових положень та
практики
Þ
Чи вживає держава достатньо заходів для забезпечення того,
щоб жодна людина з інвалідністю незалежно від місця чи умов проживання не піддавалась
свавільному або незаконному посяганню на недоторканність його/її приватного життя,
сім’ї, житла, листування або інших видів спілкування або ж незаконним посяганням
на його честь і гідність?
Þ
Чи забезпечується охорона конфіденційності відомостей
про особу, стан здоров’я і реабілітацію людей з інвалідністю нарівні з іншими?
Þ
Чи вживає держава достатніх заходів для забезпечення права
людини з інвалідністю на повагу до її фізичної та психічної цілісності нарівні з
іншими?
Þ
Чи вживає держава належних заходів задля усунення дискримінації
стосвоно людей з інвалідністю у всіх питаннях що стосуються шлюбу, сім’ї, батьківства,
материнства та особистих стосунків?
Þ
Чи забезпечує держава права і обов’язки людей з інвалідністю
стосовно опіки, піклування, всиновлення дітей? Чи забезпечується при цьому дотримання
найкращих інтересів дитини?
Þ
Чи забезпечує держава дітям з інвалідністю рівні права
стосовно сімейного життя?
Þ
Чи забезпечує держава, щоб дитина не розлучалася з батьками
через інвалідність самої дитини або ж одного з батьків?
Þ
Чи докладає держава всіх зусиль, щоб організувати альтернативний
догляд за дитиною в сімейних умовах у разі, коли найближчі родичі не в змозі це
зробити?
Право на освіту
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 24
«Держави-учасниці визнають право інвалідів на освіту. Для цілей реалізації
цього права без дискримінації й на підставі рівності можливостей держави-учасниці
забезпечують інклюзивну освіту на всіх рівнях і навчання протягом усього життя (…)»
Відповідно до цього стандарту держава має забезпечити можливості для
людей з інвалідністю мати доступ та бути включеними до загальної системи освіти.
Має бути забезпечено розумне пристосування до потреб учнів, забезпечено індивідуальний
підхід.
Норми, передбачені іншими окремими міжнародними угодами,
які є чинними в Україні
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод
Стаття 2 Протоколу № 1 Право на освіту
«Нікому не може бути відмовлено
в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в
галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання
відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань».
Міжнародний пакт про економічні,
соціальні та культурні права
Стаття 13
«1. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на
освіту. Вони погоджуються, що освіта повинна спрямовуватись на повний розвиток людської
особи та усвідомлення її гідності і повинна зміцнювати повагу до прав людини і основних
свобод (…)».
Контрольні запитання для аналізу правових положень та
практики
Þ
Чи забезпечує держава інклюзивну освіту на всіх рівнях?
Þ
Чи забезпечує держава щоб:
-
люди з інвалідністю не виключалися із системи загальної
освіти на підставі інвалідності, а діти з інвалідністю — із системи початкової або
середньої освіти?
-
люди з інвалідністю мали рівний з іншими доступ до інклюзивної,
якісної і безкоштовної початкової і середньої освіти у місцях, де вони проживають?
-
люди з інвалідністю отримували у системі освіти необхідну
підтримку для полегшення їх ефективного навчання?
Þ
Чи вживає держава заходів, спрямованих на надання людям
з інвалідністю можливості засвоювати життєві та соціальні навички, включаючи:
-
сприяння опануванню абетки Брайля, альтернативних шрифтів,
а також навичок орієнтації і мобільності, сприяння підтримці з боку однолітків та
наставництву?
-
сприяння опануванню мови жестів та заохочення самобутності
нечуючих?
-
забезпечення навчання осіб, зокрема, дітей, які мають
обмежений зір, слух або зір і слух, за допомогою найбільш прийнятних мов і методів
спілкування?
Þ
Чи вживає держава належних заходів для освіти спеціалістів
і персоналу, які працюють з особами з інвалідністю на всіх рівнях системи освіти?
Þ
Чи забезпечує держава розумне пристосування для людей
з інвалідністю з метою їх доступу до загальної вищої освіти, професійного навчання,
освіти дорослих без дискримінації за ознакою інвалідності?
Охорона здоров’я, абілітація
та реабілітація
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 25
«(…) інваліди мають право
на найбільш досяжний рівень здоров’я без дискримінації на підставі інвалідності
(…)».
Відповідно до Конвенції,
держава має обов’язок застосовувати усі можливі заходи задля забезпечення доступу
людей з інвалідністю до послуг у сфері охорони здоров’я, враховуючи гендерну специфіку,
у тому числі до реабілітації за станом здоров’я. З точки зору дотримання прав людей
з інвалідністю, також не допускається дискримінація за ознакою інвалідності.
Найбільш
проблемним є питання належного рівня забезпечення людей з інвалідністю специфічними
медичними послугами, які необхідні їм через їхню інвалідність, включаючи послуги,
покликані звести до мінімуму й попередити подальше виникнення інвалідності, у тому
числі в дітей та літніх людей. Особливо важливою є організація цих послуг на місцях
безпосереднього проживання людей з інвалідністю, включаючи сільські райони.
Стаття 26
«(…) Держави-учасниці
вживають, зокрема, за підтримки з боку інших інвалідів, ефективних і належних заходів
для того, щоб надати інвалідам можливість для досягнення й збереження максимальної
незалежності, повних фізичних, розумових, соціальних та професійних здібностей та
повного включення й залучення до всіх аспектів життя. Із цією метою держави-учасниці
організовують, зміцнюють та розширюють комплексні абілітаційні та реабілітаційні
послуги й програми, особливо у сфері охорони здоров’я, зайнятості, освіти й соціального
обслуговування (…)»
Контрольні запитання для аналізу правових положень та
практики
Þ
Чи забезпечуються
люди з інвалідністю доступом до послуг з охорони здоров’я, що враховують
гендерну специфіку, а також до реабілітації за станом здоров’я?
Þ
Чи забезпечуються люди з інвалідністю тими ж самими послугами,
тієї ж якості та вартості, що й інші?
Þ
Чи на належному рівні знаходиться забезпечення осіб з
інвалідністю специфічними медичними послугами, яких вони потребують через свою інвалідінсть,
включаючи послуги, покликані звести до мінімуму і попередити виникнення інвалідності,
включаючи дітей та літніх людей? Чи здійснюється організація цих послуг в місцях
безпосереднього проживання людей з інвалідністю, включаючи сільські райони?
Þ
Чи міститься в законодавстві заборона дискримінації стосовно
людей з інвалідністю під час надання медичного страхування та страхування життя?
Þ
Чи вживає держава необхідних заходів для того, щоб не
допустити дискримінаційної відмови в охороні здоров’я або при наданні послуг у цій
сфері?
Þ
Чи вживає держава необхідних заходів з організації, зміцнення
та розширення комплексних абілітаційних і реабілітаційних послуг та програм, зокрема,
у сфері охорони здоров’я, зайнятості та соціального обслуговування таким чином,
щоб ці послуги та програми починали реалізовуватись якнайраніше, ґрунтувались на
багатопрофільній оцінці потреб осіб з інвалідністю, сприяли залученню в усі аспекти
життя суспільства, мали добровільний характер та були доступні якнайближче до місць
проживання людей з інвалідністю, включаючи сільські райони?
Þ
Чи заохочує держава розвиток початкової та подальшої освіти
спеціалістів та персоналу, що працюють у сфері абілітаційних і реабілітаційних послуг?
Þ
Чи заохочує держава наявність, знання, та використання
допоміжних пристроїв, що відносяться до абілітації та реабілітації та призначені
для людей з інвалідністю?
Праця та зайнятість
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 27
«Держави-учасниці визнають
право інвалідів на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості
заробляти собі на життя працею, яку інвалід вільно вибрав чи на яку він вільно погодився,
в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та
доступними для інвалідів. Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію
права на працю, зокрема, тими особами, які отримують інвалідність під час трудової
діяльності (…)».
Законодавство повинно
забороняти дискримінацію на робочому місці, вимагати від роботодавців «(…) робити
позитивні кроки для забезпечення фізично доступних будівель, а також доступних техніки
і технологій, таких як комп’ютер та інтернет-технології для тих людей з інвалідністю,
що їх потребують».
Контрольні запитання для аналізу правових положень та
практики
Þ
Чи забезпечує держава дотримання
права людини з інвалідністю на працю, яке включає в себе право на отримання можливості
заробляти собі на життя працею, яку людина з інвалідністю вільно обрала або на яку
вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритим,
інклюзивним і доступним для людей з інвалідністю?
Þ
Чи вживає держава належних заходів
спрямованих на:
- заборону дискримінації
на підставі інвалідності стосовно всіх питань щодо прийняття на роботу її збереження
та умов праці?
- захист трудових прав людей
з інвалідністю нарівні з іншими?
- надання людям з інвалдіністю
можливості єфективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації,
служб працевлаштування, професійного навчання?
- розширення можливості
для працевлаштування людей з інвалідністю, їх індивідуальної трудової діяльності,
підприємництва та організації власної справи?
- найму людей з інвалідністю
у державному секторі та стимулювання їх найму у приватному секторі?
- забезпечення людям з інвалідністю
розумних пристосувань при створенні робочих місць?
- заохочення набуття особами
з інвалідністю професійного досвіду?
Þ
Чи забезпечує держава захист людей з інвалідністю нарівні
з іншими від рабства та примусової чи обов’язкової праці?
Достатній рівень життя та соціальний
захист
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 28
«Держави-учасниці визнають
право інвалідів на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає
достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й уживають
належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації
за ознакоюі інвалідності (…).
Держави-учасниці визнають
право інвалідів на соціальний захист і на користування цим правом без дискримінації
за ознакою інвалідності й уживають належних заходів для забезпечення та заохочення
реалізації цього права (…)».
Контрольні запитання для аналізу правових положень та
практики
Þ
Чи вживає держава необхідних заходів
для забезпечення і заохочення права людей з інвалідністю на достатній рівень життя
для них та їх сімей, що включає достатнє харчування, одяг і житло, а також безперервне
покращення умов життя, без дискримінації на підставі інвалідності?
Þ
Чи вживає держава належних кроків
для реалізації людьми з інвалідністю права на достатній рівень життя, включаючи
заходи щодо:
- забезпечення доступу до
належних і недорогих послуг, пристроїв та іншої допомоги для задоволення потреб,
пов’язаних з інвалідністю?
- забезпечення доступу людей
з інвалідністю до програм соціального захисту?
- забезпечення доступу до
програм державного житла?
- забезпечення доступу до
пенсійних виплат і програм?
Участь у політичному ТА СУСПІЛЬНому
житті
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 29
«Держави-учасниці гарантують
інвалідам політичні права й можливість користуватися ними нарівні з іншими (…)
Цей стандарт «вимагає, зокрема, моніторингу виборчих процесів для
забезпечення того, щоб матеріали для голосування надавались у доступних формах (зокрема,
письмові матеріали з використанням шрифту Брайля та телевізійна реклама з сурдоперекладом)
та щоб кабіни для голосування були доступними ».
участь У культурному житті, проведеннІ
дозвілля Й відпочинку та занять спортом
Конвенція ООН про права інвалідів
Стаття 30
«1. Держави-учасниці визнають
право інвалідів брати участь нарівні з іншими в культурному житті й уживають усіх
належних засобів для забезпечення того, щоб інваліди:
a) мали доступ до творів
культури в доступних форматах;
b) мали доступ до телевізійних
програм, фільмів, театру та інших культурних заходів у доступних форматах;
c) мали доступ до таких
місць культурних заходів чи послуг, як театри, музеї, кінотеатри, бібліотеки й туристичні
послуги, а також мали найможливішою мірою доступ до пам’ятників і об’єктів, що мають
національну культурну значущість.
2. Держави-учасниці вживають
належних заходів для того, щоб надати інвалідам можливість розвивати й використовувати
свій творчий, художній та інтелектуальний потенціал — не тільки для власного блага,
а й для збагачення всього суспільства.
3. Держави-учасниці роблять
відповідно до міжнародного права всі належні кроки для забезпечення того, щоб закони
про захист прав інтелектуальної власності не ставали невиправданим чи дискримінаційним
бар’єром для доступу інвалідів до творів культури.
4. Інваліди мають право
нарівні з іншими на визнання і підтримку їхньої особливої культурної та мовної самобутності,
зокрема, жестових мов і культури глухих (…)».
Джерело:
Лариса Байда, Ольга Красюкова
– Енс, Сергій Буров, Володимир Азін, Ярослав Грибальський, Юлія Найда «Інвалідність і суспільство» Навчальний
посібник – Київ, 2012. - 184с.
